Гойдається човен на тихому плесі,
До нього схилилась плакуча верба.
Замріяна в долю, летить в піднебессі
Та душу щомиті стискає журба.
Тріпоче на вітрі золотаве листя,
Спадає на човен, на воду в ріку.
Вербі залишає осіннє розхристя,
Чи ж хто бо полюбить її ось таку?
Тремтять ніжні віти зі станом пригожим,
Торкається вечір оголених пліч.
Виходить з-за хмари із ликом байдужим
Місяць осяйний, що задивлений опріч.
Приспів:
Світло холодне душі не зігріє,
Тільки в поклін до земельки зігне.
Щира молитва неспокій розвіє,
Віру дасть в завтра, що конче гряде.
30.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2022
автор: Валентина Ланевич