Тихо-тихо, майже нечутно,
Підступає непізнаний жах.
Тут на вулицях майже безлюдно,
Тут кістки у старих бліндажах.
Тут іржею мальовані танки,
Вже не їдуть, втонули в землі.
Тут пусті і холодні світанки,
Тут загинули всі королі,
Що, здавалось, проправлять до скону,
До кінця тих буремних часів,
Не злізаючи з теплого трону,
Не торкаючись гострих кутів.
Тільки вмить всіх не стало, пропали,
Вмить вогонь, вмить гриби до небес,
Землю кинули, не доорали,
Місто прокляте, вмер навіть пес.
А над трасою хмари із пилу,
Вітер котить пакети на схід.
Вже немає ні фронту, ні тилу,
Лиш холодний, потрісканий лід,
Що вкриває помалу і стиха
Світло, темряву, мрії і час.
Знати б як, може б хтось ще і диха.
Лід сильніший і більший за нас...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2022
автор: Аарон Краст