Темінь... Жахлива темінь, а світ сховався у безладді...
Тиша... Беззвітна тиша в моїх думках, у мізках, скронях...
Зайвий... Мабуть я зайвий серед усього променаду...
Та серед руїн... Притисло тіло та долоні.
Пил... Ще стільки пилу у житті своїм не знав, не дихав...
Душить... шалений смак, пісок та бруд того провалля...
Цілий... Я майже цілий... І, очевидно, майже вижив,
Тиша... Бентежить тиша... Чи вже навічно я в завалах?..
Темінь ... Знову та завжди суцільна темінь навколо мене...
Вибух... Мабуть був вибух... У мене навіть у легенях...
Маю життя я "до..." та темінь "після..." від того пекла...
Чую... Невже я чую ті голоси людські..? Померкло...
Мабуть я вже зріднився із тим камінням навколо мене...
Може то є обійми із того світу... Чиїсь проклени..?
Промінь.?! Невже то промінь лунає дзвоном посеред прірви?..
Подих... Мій перший подих!... Мене знайшли та я знов вільний!
Пеком... Шаленим пеком пече все тіло, знов вигорає...
Знову мене лелека приніс із пекла до мого раю!
Знаю, я маю жити, хоч покалічений та зтертий!...
Янгол, мабуть, почув, що не готовий ще померти.
Янгол, мабуть, почув, - увесь у латах... але в касці...
Серцем, мабуть, відчув моє тремтіння, ніби в казці...
Знову життя моє з'явилось світу...ледь не погасло...
Знаю... Життям я винний рятівникам, що так учасно
Душу безмежно грішну взялись шукати-визволяти!
Подих... Жаданий подих...
Дарма - ні стін, на жаль, ні хати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2022
автор: Володимир Науменко