Із пам’яті він виринає,
Мов риба з моря, у той час,
Коли уважно пригадає
Те, що минуло, кожен з нас.
В минуле нас він повертає,
Нас поверта в події ті,
Яких, хоч зараз вже й немає,
Та стались в нашому житті.
Він в них немов життя вдихає
Удруге, втретє – безліч раз’,
І кожен з нас переживає
Події ті, мов перший раз,
Так наче те, що відбувалось
Рік, два чи три тому – давно,
Нікуди в нас не подівалось,
Немов стається знов воно.
І зовсім значення не має,
Подія горя чи добрá,
Адже він їх не вибирає,
Мов зерна, не перебира.
Ним пам’ять-владарка керує.
На поводі він в неї йде.
Куди вона його спрямує,
Туди за нею він й піде́.
Буває, в ній, мов в лісі тому,
Зайде́ і губиться умить,
Не знайде вже шляху додому,
На поміч інший спогад мчить.
Буває, він в ній потопає
Й уже ніяк не вирина,
Та інший спогад помагає
Йому спливти з її бо дна.
Євген Ковальчук, 25. 10. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2022
автор: Євген Ковальчук