Життя так швидко пролетіло.
Його неначе й не було.
Я ж так багато ще хотіла.
Та сонце вже моє зайшло.
Все більше хмари наді мною.
Коротшою стає доба.
І нерви тягнуться струною.
Гучніш хвороба щось довба.
Ще хочеться город садити,
Щоб під вікном цвіли квітки.
Але не в змозі це робити,
Бо в спині вже якісь кілки.
Таке воно -життя людини.
Бажань іще багато є.
Та настають такі години...
Диктує старість вже своє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964707
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2022
автор: Татьяна Маляренко-Казмирук