Коли відвойовуєш крихту себе
у вітру, у світу, у йолопа, в ночі,
вкривається стигмами небо рябе
і винно-превинно вдивляється в очі.
А вітер, а світ цей, а йолоп, а ніч
нездатні чомусь обійтись розумінням,
що ґрати - розруха, що скорення - спітч
найперший до страти й людинопадіння!
І небо кривавить, і небо кричить.
І Бог за лукавством шукає проскуру.
Минеться, затахне чи переболить,
якщо проковтнути покути мікстуру.
Коли ж роздробити сагу протиріч
і все ж розростися нескорою волі,
то вітер і світ цей, і йолопи, й ніч,
можливо, нарешті відступлять поволі?
4.11.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2022
автор: Леся Геник