Розчавлені старим, нами ж зробленим, металом
Зранку, ще до сходу зимового сонця.
Розбиті брехнею, її наростаючим пекельним валом,
Захищені хіба трупом свого ж тілоохоронця.
Розірвані вщент гострими гвинтами,
Що паплюжили наше безхмарне небо.
Головні герої якісно відзнятої драми,
Яка нам самим, мабуть, більше треба.
А потім... Вигнані на сніг, серед глупої ночі,
На холод і у всеохоплюючу пітьму,
Де, навіть розплющивши свої вже звиклі очі,
Бачиш лише мілко написане слово "чому"...
Спотворене майбутнє, заборонене минуле,
Обійми, в яких дуже тісно, в яких болить.
Веди мене, маленький всесильний муле!
Єрусалим далеко, Одеса майже горить...
Південь кричить, Південь волає від болю,
На Півдні киплять розлючені поля.
Південь тримається, Південь готовий до бою,
Південь живий, Південь - і є Земля.
Нескорені, загартовані холодним чорним морем,
Ідуть по піскам листопада ратні піші бійці,
Кожен зі своїм особистим глибоким болем,
Кожен не бачить світла за шаблею, на її кінці.
Там - тільки тьмяно-багряні краплі чужої крові,
Чиїсь пошматовані м'язи, чиїсь відрізані руки,
Там немає вже ні ненависті, ні любові,
Лише лють. Південь чинить вендетту, су*и...
Південь кричить, вбиває, лютує,
Степ не вірить ні в чорта, ні в бога.
Південь вже не терпить і не жартує.
Степ пішов на війну. Скоро Перемога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2022
автор: Аарон Краст