Немає сил встати, та ти прокидаєшся вранці,
Розплющуєш очі і знову робити своє,
Не можеш інакше, бо серце твоє в вишиванці,
А хто як не ти? Усе, що погане, мине!
Ти маєш цей ранок, цей день і продовжуєш жити
Дитині у школу збираєш тривожний рюкзак,
І молишся аби, ніколи він не пригодився,
Лунає тривога і знову усі в укриттях.
Вже звично працюєш із ванної чи коридору
І добре, що зараз все можна зробити онлайн.
Донейтити кошти, за руку тримати хто поруч,
І гнати від себе думки про тривогу і страх.
І в чатах читаєш про те, що когось вже не стало,
Ось так, у моменті, чиєсь обірвалось життя,
Ще більше розсердилась, швидко з думками зібралась,
Ніколи й нізащо ви не залякаєте нас.
Вже вечір. Бажаєш дитині спокійної ночі,
А завтра знов встанеш і будеш робити своє,
І ні, не втомилась, хоч трохи заплакані очі
Ти знаєш для чого. Ти лиш захищаєш своє!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964912
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2022
автор: Марія Скочиліс