Ніч розтавала, мов зранена пава,-
Лишала на згадку незмінне перо.
Сутінь утоми життями лягала
На зморене волею думи чоло.
Сріблилися зорі, опущені в ріки.
Стигли міста у полоні весни.
Хтось дарував несвітАнково ліки
Тихої сповіді, сміху й луни.
Вся чорнота упивалась вогнями...
Чи "Хтось", випадково, назАвжди - не ти?..
Розносився клич одинокої пави-
Блищали на сонці малі береги...
03.11.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2022
автор: Сара Ґоллард