Мов теракотові воїни,
соняхи всохли в степах.
Стишений і заспокоєний,
осінню простір пропах.
Жовте крізь зелень пробилося.
Грає багрець-менестрель.
Вітер танцює на вилицях
бузьких насуплених скель.
Б'ється в полоні мінливості
небо, погода, життя,
в прагненні формулу вивести,
що продиктовує час!
Б'ється щемке, незагоєне
в просторі, в світі, в душі.
Сплять теракотові воїни.
Плачуть осінні дощі.
© Сашко Обрій.
04.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2022
автор: Олександр Обрій