Назад немає шляху.

Слова  крізь  простір  у  блакить
летять  без  крил,  хоча  й  стокрилі.
Безсилі  ми  спинити  мить
та  й  мить  спинитися  не  в  силі.
Слова  так  різко  ріжуть  слух,
а  ти  -    хоч  чуєш  -  не  сприймаєш.
Тобі  болить.  Цей  біль  не  вщух.
Ти  разом  з  болем  засинаєш.
З  ним  прокидаєшся  і  йдеш
у  новий  день.  Ти  мусиш  жити!
Ти  душу  спогадами  рвеш  -
Тобі  не  дали  долюбити...

Йому  ж  не  дали  досказати,
все  що  нескзане  -  відчути,
Багато  чого  допрощати,
разом  забутися  й  забути.
Йому  ж  не  дали  домовчати,
в  обіймах  сонця  потонути.
Дітей  ще  раз  поцілувати
йому  не  дали.
                                                   Слів  не  чути...
Вони  крізь  простір  у  блакить
летять  без  крил  аж  ген  до  Бога.
Сьогодні  кожному  щемить  -  
у  нас  одна  на  всіх  дорога.
Нехай  слова  нам  ріжуть  слух  -  
в  серцях  сталевих  нема  страху.
Хай  нам  болить  і  біль  не  вщух...
Вперед!  Назад  немає  шляху!




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2022
автор: Ксенія Фуштор