А на тому боці Бугу
золотисту лісосмугу
обійняв ласкавий обрій.
Цей жовтневий вечір – добрий!
В золотій пилюці – ратай:
борознить чорнозем трактор.
Бродить в куряві, мов привид,
очі в променях не кривить.
У ріллі втопають шини
під лункавий спів пташиний.
Сонце сіло, вгрузло в хмару.
Збились сутінки в отару.
Відійшла у вирій зграя,
вже й відходить різнотрав'я...
У степу, одна із сотні,
дивина* цвіте самотня.
Лиць не суплять тільки скелі,
по-осінньому веселі.
А в селі, геть поруч, люди –
сум ніяк їх не забуде.
Пізнім променям лишайник
віддає хвалу і шану.
Знов хатки очиці жмурять.
Не вгавають собацюри.
Сів за пруг сліпучий нулик.
Ковила й полин поснули.
А в нічній траві, мов миша,
задрімала сонна тиша.
© Сашко Обрій.
13.10.22
* Дивина́ (Verbascum) — рід квіткових рослин родини ранникові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965484
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2022
автор: Олександр Обрій