Працювала на зорі,
Землю частувала.
Скільки років вже мені?
І не пам'ятала.
Все життя крізь довгий степ
Йшла на своє поле.
Будувався вже мій склеп.
Зупинися, воле!
Зупинися хоч на мить,
Досить гарувати.
Скільки можна у житті
Більше працювати?
Запитала я в зорі,
Що мені світила,
І продовжила свій шлях,
Ще не доробила.
Я всю радість і журбу
В праці зоставала.
Принесло сюди війну,
Далі працювала.
Витирала піт з чола,
Працювала тяжко,
Аби доленька була,
Дітям щоб не важко.
Аби мали вони все
І були щасливі.
Я в житті понад усе
В Бога це просила.
Посивіло на душі,
Сивеє волосся.
Тяжко,важко вже мені
Різати колосся.
Як кайдани на руках,
Праця закувала.
Що уже в моїх роках?
Всього вже зазнала.
І як гнали москалі
У смертельні шахти
Працювати вдень й вночі,
Спокою не мати.
Перед тим - голодні дні
На сім'ю послали.
Що лишалося мені?
Знову горювали.
Все життя печаль і злість,
Сором за сусідів.
Вони тут недобрий гість,
Насилали війнів.
Пережила дві чи три,
Годі й пам'ятати.
А тепер усе зітри?
Треба пробачати?
Не пробачу аж ніяк!
Хай Господь пробачить.
Їхні кривди,позаяк,
Добре зверху бачить.
Скільки рідних у землі?
Я й не порахую.
І дітей в своїм дворі
Більше не почую.
Знов з війною принесло
Клятих супостатих.
В який раз сюди Воно
Сміло завітати?
Поховала вже й синів
І онуків своїх.
Скільки ще сюди катів
Привезуть в конвоях?
Працювала на зорі
І думку гадала,
Я ж лишалась в самоті,
Аж тепер згадала.
То війна, то голод, смерть
Всіх позабирали.
Мало. Треба знову верть,
Ще не довбивали.
За століття до небес
Скільки душ війнуло?
Ні, не буде вже чудес,
Серце не забуло.
Не забуло ні моє,
Ні мільйони інших,
Тих, хто праці віддає
Рук стареньких ніжних.
Допрацюю я своє,
Вернуся до хати.
Плаче серденько моє,
Ні з ким заспівати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2022
автор: Христина Браун