Її ніхто з нас не хотів,
Ніхто з нас не чекав,
Але вона без зайвих слів,
Також без зайвих справ
Прийшла до нас, в наш рідний дім.
Прийшла до нас війна.
Ну, скільки, скільки ж в світі цім
Триватиме вона?!
Невже не буде їй кінця
Навіки? Ну, невже?
В тривозі душі та серця.
Дев’ятий рік уже
Війна триває. В цей же рік
Поширилась вона.
О, Україну споконвік
Терзає та війна,
Мов Україна – ласий шмат,
Що прагнуть скуштувать
Всі. Скільки ще безвинних втрат
Прийдеться рахувать?
Її сини і доньки теж
Хоробрі на війну
Йдуть. Рідну Україну все ж –
Як матінку, одну
Всі захищати йдуть у бій,
Щоб ворог підкорить
Її собі не смів. Двобій.
Не всім з них пощастить.
Але готові полягти
Вони, аби лишень
Вона і він, і я, і ти
Стрічали кожен день
Не зі сльозами на очах
Від болю, що гнітить,
А з посмішкою на вустах
За те, як добре жить.
Євген Ковальчук, 01. 03. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2022
автор: Євген Ковальчук