Душа болить та серце плаче.
Вже скроні вкрила сивина.
Серце до домівки гучно кличе.
Від переживань болить душа.
Не прийняла чужа країна
Хоча й спасали від гармат
Та тут у них своя родина
Чужий для них наш брат.
Хоча за прихисток ми вдячні.
За те що прийняли у свій дім,
Що хлібом з нами поділились
І все ж ми почуваємось чужі.
Нема кому за нас вступитись.
Наш байдужий усім біль.
Ми від війни усі втомились
І просимо Бога про мир.
Ми не невдячні, і ми не горді
Ми живі люди на чужині.
Ми не прийшли чогось просити
Нас лиш сховали від війни.
Бо ми не в силі самі подбати
Щоби від вибухів ховатись,
Чи щоб у сховище піти
Ми просто не в силі самі.
Ми вдячні усім за турботу.
Будемо Бога молити
Ваш край благословити
Та Україні благать перемогу.
Валентина Онищук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2022
автор: Онищук Валентина