***
Різкий стрибок температури повітря, міг символізувати лише одне - Південь вже близько. Потяг мчав щодуху, декілька сотень пасажирів ловили себе на думці, що скоро зустрінуть своїх рідних та друзів. В одному із купе сиділа Наталка. Дівчина була стривожена, вона відчувала, як її серце калатає, її очі уважно супроводжували сотні тисяч соняхів, які росли в нескінченних українських полях. Два роки минуло, як вона бачила ці краєвиди востаннє. Ностальгія заполонила душу юнки.
Наталка, дівчина двадцяти п'яти років, вхопивши ковток гарячого чаю, відкрила скриню своїх спогадів.
Коли їй було три, вона вперше побачила святого Миколая, і новорічна атмосфера, яка охопила Соборну, її так вразила, що вона ще два тижні просила батьків, сходити разом до Каштанового скверу. Пізніше вона була там ще багацько разів, і кожного разу вона відчувала одні й ті ж емоції. Емоції умиротворення та щастя. Наталка вірила у святого Миколая, коли їй було три, коли їй було десять, і навіть коли їй було двадцять. Чи вірить вона ж зараз?
В шість пішла до школи. Там на околиці Адміральської вона вперше почула українську мову. Спочатку вона нічого не могла збагнути, що говорить учителька, але їй настільки сподобалась її мова, що скоро вона почне вдома, у школі, на вулиці розмовляти українською. Натуська була зачарована українською мовою, закохана у неї всім серцем. Батьки не могли зрозуміти захоплення дочки, адже в сім'ї, та і місті абсолютна більшість розмовляла російською.
У дванадцять Наталка дізналась, що вона хохлушка. Хто така хохлушка? Чому її так назвали? Дівчина не могла зрозуміти ще багато років. Коли ж у шістнадцять, її назвуть знову хохлушкою, селючкою через те, що вона розмовляє українською, Наталка ревітиме три дні та не ходитиме до школи тиждень. Коли ж наступного разу, її образять за українську мову, дівчина уперше влаштує бійку. Батьків викличуть до школи.
В сімнадцять, на першому курсі педагогічного університету, Натуся закохається. Нічні прогулянки Соборною та Нижнім Бамом, квартирники на восьмому причалі, квитки на нічні сеанси в Батьківщині, походи до МакДональдзу. Ну і як не згадати зустрічі біля Сотки. Місце зустрічі змінити не можна. Хоч за декілька років Сотка стане Мідою, але в серцях всіх містян, вона буде Соткою.
Коли в країні почнеться революція Гідности, вона буде вийде на Соборну, хоча тоді ще вона виходила на Совєтску, з плакатом підтримки європейського шляху України, коли сепаратисти в місті намагались захопити обласну державну адміністрацію, і привести сюди рускій мір, вона була однією із перших хто вийшов на зустрічний мітинг.
Після того, як місто відбили, Наталка вперше плакала від щастя. Найгірше минулося, думала дівчина.
Коли їй було двадцять, почалась українізація. Все більше людей почали розмовляти українською, телебачення українське, українська музика та культура. Натуся, стала Наталією Іванівною, вчителькою української мови та літератури. Тепер вона мала місію.
Коли її було двадцять чотири, розпочалась війна. Вона дуже важко переживала події в країні, як і всі українці. Щоденні бомбардування міста, захоплення сусідніх міст, вуличні бої, дівчина не витримувала всього цього болю. Після того, як біля супермаркету на Північному розстріляли людей, батько хвилюючись за стан доньки, відправив її з мамою, спочатку до Одеси, а там до кордону з Румунією.
Туга за домом, продовжувала ламати дівчину. Які б не були добрі люди тут, як би вона не була їм вдячна, Наталка була на чужині, відчувала себе чужорідним тілом у цьому організмі.
І ось зараз, вона знову заплакала, відчуваючи одночасно і щастя і гіркоту. За декілька годин, вона повернеться до свого міста, побачить батька, друзів, які залишилися, вулиці, вдихне повітря та відчує бриз із Південного Бугу.
Вона дівчина, двадцяти п'яти років, знову вірить у святого Миколая.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965730
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2022
автор: Кхонгсаван Прін Сапарат