Куди подівся розум у народу?
Та і чи був спочатку в головах?
Де зникли їхні ду’мки про свободу?
Хто заселив у душі чорний крах?
То вже не люди, хай і більша половина,
Вони впитали злість із молоком.
Гниле суспільство, от причина!
І телевізор, з довгим язиком.
Царя! Царя, ви так собі хотіли .
Чи він хотів, щоб ви в нього були.
Що ви за люди і якої віри?
Кому ви душу свою продали?
Радієте , що гинуть діти наші,
Бажаєте спалити все вогнем.
Вже ритуальні повні крові чаші
І небо плаче зоряним дощем…
А як же інші? Мову одібрало?
Грошима їм заклеїли роти.
Бодай вас всіх, на шмаття розірвало,
Хоч серед них, багато хто брати.
Ви мовчите, коли сестру ґвалтують,
Коли за коси, вашу матір потягли !
І ваші діти все це бачуть, чують,
А як зростуть, будуть такі, як ви.
І майже в кожного є хрест на шиї,
Такі ж ікони і церкви стоять.
Та чи для Бога будуть милі,
Ті молитви, що до небес летять???
Можливо це Антихрист вже при владі,
Що всім бажає смерті і кінця?
А ми всі стали йому на заваді,
Може священна битва ця?
Ну що ж, готові ми уже до бою.
Не сили Боже , трохи віри дай!
Світле майбутнє,Ми закриємо собою!
І буде мирний в Україні небокрай!!!
15.11.2022р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965792
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.11.2022
автор: Степан Олександр