Я не люблю липкої крові
і не липкої не люблю,
насип-но, доле, козакові
кишені повні тютюну,
іще даруй коня до шаблі
і до пищалі срібних куль,
хай ворог каже: «Ви ослаблі!» –
а ми їх множимо на нуль.
Зриває вітер шапку-бирку,
дощем запахло у степу…
налий коряк мені горілки,
дай змити споминів ропу.
Речуть на все є воля Божа
для домозрощених рабів.
На долю скиглити негоже
й на Бога проливати гнів.
Розкочегарю носогрійку*,
додам туди чортополох,
нехай біжить судьба-злодійка
з куцим навперегін удвох.
А ми з конем у степ широкий
де вольності буяє дух.
Спокійно нам там, де неспокій.
Пора. Здається, дощ ущух.
17.11.22р.
*Носогрійка – люлька.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2022
автор: Микола Соболь