Доля своя у кожного...
Вільним є кожен
снити в собі безбожника
з прорисом божим.
Час заварив кукі́ль* для сну...
ніч роздягає...
Марячи, бачиш ці́ль ясну –
тиш поза гаєм.
Вітер здирає листячко –
створює осінь.
На́віч* мене не вистачить...
марити досить.
Зібрано в оберт цілісний
днів послідовність.
Птахою маєш кі́ль* міцний –
у підсвідомість
подорож не припиниться,
снитимеш доки.
Сонце зійде, розвидниться –
матимеш спокій.
Вітер збирає листячко
наче у зграю.
Навіч мене не вистачить...
в "дурня" не граю...
26.04.2020
*Кукі́ль - рослина (має снодійні властивості).
*На́віч - явно, очевидно; цілком.
*Кіль (біологія, лат. carina) — виріст кістки груднини у хребетних тварин, слугує для додаткового прикріплення сильно розвинутих грудних м'язів. Зазвичай добре розвинутий у летючих тварин (літаючі ящери, більшість птахів, кажани), рідше в риючих (кроти). У нелітаючих птахів кіль відсутній (наприклад, страуси, какапо), але зберігається у птахів, що плавають за допомогою крил (пінгвіни).
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2022
автор: Олена Студникова