Дощ осінній, не плач – ти надовго?
Нам з журою якраз по путі,
Ти пробіг краєм світу самого,
Зважив вулиці тут підмести.
За сльозами похмуре це небо
І дерева скидають свій лист,
Вікна думають тьмяно про себе,
Перед вечора відблисків хист.
Ми з тобою попутники в часі,
Вік безглуздим удався чомусь.
Твої сльози, я знаю не красять,
Кажеш – хоч до людей прихилюсь…
Парасольки нараз, незлобливо –
Друг, до чого нам лиш не звикать?
Осінь журне, та все таки диво…
Мир жаданий іще б нам спізнать.
17.11.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2022
автор: Променистий менестрель