Прошу, мій ясноокий легеню,
Ще хвилину даруй свої промені,
Хоч ліпше, ще годину або дві.
Посмішкою теплою морок розвій,
Бо ж темрява анітрохи не гріє,
Та й страшнувато самій у пітьмі.
Але він каже, що повинен йти,
Та повернеться, як дійде мети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2022
автор: Яніта Владович