Злітає час над храмом забуття,
І добре, що не слабнуть його крила.
Він вартовий і вічності, й життя.
Ніщо його іще не підкорило.
Він добре зна призначення своє:
Статистом бути і правдивим свідком,
Тож все, що відбувалось, застає.
Може, тому він і не має віку.
Наділить і краси, і талану,
Аби на нього не було образи.
Комусь наллє гіркого полину
І на уста німу навісить фразу.
Усім відоме «на усе свій час»,
І вже мудріше, мабуть, не сказати,
Коли й де догорить чия свіча,
Ніхто, крім нього, це не може знати.
14.09.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2022
автор: Ганна Верес