Нове пальто

Я  жалію  свого  психолога,
ніби  нове  пальто.
Я  -  дальтонік,  червоне
мені  не  любов
(хоча  чорне  -  журба).
То  стимулюю,  то  стримую
пагони  слів,  що  ростуть,
обплітають  плющем
щось  до  щему  знайоме...
Будинок?
Як  горіх,  він  складається
з  двох  половинок.
Вони  досить  хлипко
тримаються  купки
під  тиском  відомих
обставин.
Це  гріх  -  так  надміру  жадати,
і  добре  хоч  в  цьому  вони
одностайні.
Питання:
чому  від  забитої  курки  ніяк  не  відірвеш  очей?
І  сьомого  січня  куди  загубився  батон?
Щоночі  для  чого  давав
де  розплаватись  Ною?
Але  мені  шкода  свого  ореолу,
ніби  нового  пальто...
А  отже,  все  що  приніс,
ще  побуде  зі  мною.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2022
автор: Микола Пушкін