Не наказ це й не призив,
Щоб лиш кожен завжди жив,
Так, життям, щоб дорожив
І своє й чуже цінив.
Гори трупів і кургани.
Що до всього, вас ж не стане.
Війна просто все руйняє
Як страшна зима лютує.
Війна має причини, не має ж кінця.
В серцях лід і ворожда,
Бій до останнього бійця.
Чужі ж ручки потирають
І війну цю направляють.
Вороги вогню радіють.
Холод всюди наступа.
Людяність повідмерзала.
https://www.youtube.com/watch?v=o3PZNSdAnUY
Все пропало?
Ми програли?
Перемогу здобували, одне одного вбивали.
Ой, страшні часи настали.
Сірі в вуха нам шепочуть,
Темні сили управляють,
На жахіття надихають.
Люди добрі схаменіться.
За столом ви розберіться.
Не в верху, там всі чужі.
На межі, ви - не такі.
Вас насильно в це втягнули.
Чорту всі ви присягнули?
Бога голос ви всі чули?
Душа миру завжди прагне.
Сірі світло відчувають, час останній доживають, ось тому вони й вбивають.
ЇХ давно вже не бояться.
ЇХні гроші - то папір.
Ви загроза статку їх,
Сірі підло поступають.
Брешуть й мов собаки лають,
На війну всіх посилають,
На крові знов заробляють,
Свою владу укріпляють.
На наших кістках, на нашій крові
Будують колонії нові собі.
Схаменіться!
Праві й не праві скоріш примиріться.
Не поступайтесь, не піддавайтесь.
Зупиніться й придивіться,
Як вороги будуть злитись, біситись, казитись.
З вами, із силою люду їм прийдеться змиритись.
Кожен день - нові накази.
Вогонь з неба ясне Сонечко хова,
Наступає тінь і тьма.
Плани на наступні роки затвердили.
На папері мілліони живих вбили.
Ріки крові ухвалили, жертву сірим богам і їх паханам.
Не жінки їх народили,
Змії зверху кубло звили.
Наші нами, їхні ними
Ой, давно вже не керують.
Мов ту рибку нас піймали
Та за зябра міцно взяли.
Озернись, з крючка зірвись.
Сіті ночі розірви, зорю в серці запали.
Мирно в море запливи
Хмари чорні розжени.
В серці камінь не тримай.
Кай, ти все живе кохай.
Так, живи і процвітай.
Завтра буде, твердо знай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2022
автор: oreol