Лиш вода…А ген за видноколом
Степ, пустеля, низина і ліс…
Будував не Антон, а Микола
Легендарний Антонівський міст.
І стояв, як Анлант, наш Антоха,
На плечах наше небо тримав,
І, мов ластівка на Явдоху,
Всіх вітав, звеселяв, проводжав.
І той шлях, мов в дитинство стежки,
Ніби давній щасливий сон:
Берег лівий – в тумані Олешки,
Берег правий – на сонці Херсон.
Вільний вітер гуляв розкуто,
І шуміла Дніпровська вода,
Доки в лютому дуже люто
Не припхалась злочинна орда.
Першим став він за край наш горою,
Гордо наступ ворожий тримав,
Але після нерівного бою
Сиротою невтішною став.
Бо на ньому зійшлись усі стежки.
Ніби в пеклі, і це не сон:
Берег лівий – у смутку Олешки,
Берег правий – незламний Херсон.
Не хотілося більш існувати:
Бути другом для ворогів,
Тож коли свої стали стріляти, -
Розумів: хоч стогнав, та терпів.
А як ворог безславно покинув
Правий берег (чкурнув сторчголов),
Він втомився, у хвилі поринув,
Щоб колись повернутися знов.
Щоб велись у майбутнє стежки,
В край щасливий – і це не сон:
Берег лівий – це вільні Олешки,
Берег правий – це вільний Херсон!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2022
автор: Тетяна Бонд