Яка ж весна холодна цього року…
Неначе лютий в травні забаривсь.
Береза людям не давала свого соку ,
Від холоду, ковід пропав кудись.
В містах усіх роздягнені будинки ,
Нема опалення, ні світла, ні води.
Навіть зкурцюбились ялинки,
Бо в Україну знову сунуть холоди.
Сира земля ,така холодна під дощами,
В окопі сиро, в черевиках хлюпотить.
Та зігріва, в кишені фото мами
І кава в турці, що на вогнику кипить.
Яка ж весна холодна цього року…
Але й вона закінчиться колись.
Ми майже всі вже відійшли від шоку,
Пекучі дні у червні почались.
Зігрієм землю ми гарячими серцями,
Вогнем гарматним, що летить увись.
Накал в повітрі підігріємо піснями,
Калина рідна , більше не хились.
Хай Джавеліни райдугу малюють,
А Байрактар із неба засвітить.
Хто не нагрівся хай тоді станцюють
Гарний танок, він може й душу запалить .
Гарячі хлопці є на Україні
Їх збройні сили плавлять, мов метал
В душі лунають пісні солов’їні
І міцність духу нібито кристал .
Тепло від вас , дає нам всім надію.
Вогонь єднає, зближує людей.
В серцях малює тільки одну мрію,
Що так кипить і рветься із грудей.
Яка ж весна , була холодна цього року…
Її ми будем вічно пам’ятати.
Таку страшну, таку німу, жорстоку.
Дай Боже, більше нам її не знати.
28.05.22р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966278
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 21.11.2022
автор: Степан Олександр