Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
І наче фантомною біллю
Почується
Їм потиск відсутній твоєї руки.
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загублених, сонячних душ
Що подих останнього їхнього слова
Мов капсулу помсти вкладає в твою.
Саме там перспектива стає чорно- білою
Відкидаючи зайве, байдуже й пусте.
Ти зціпивши зуби обманюєш тіло,
Ти бачиш не колір присутніх очей,
А віру чи поклик, що кличе за обрій –
Загострений погляд прожитих ночей.
Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти.
20.11.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2022
автор: Володимир Каразуб