Мене ти полонила в дивні чари,
П’янкішого чуття я ще не знав...
В осінньому дрижанні сірих трав
Душа ефірно линула за хмари.
І в грудях все частішали удари,
Коли у млі кармінових заграв
Твій усміх сонцесяйний уявляв
Чи очі променисті, мов Стожари.
А як з дерев осипалось вбрання,
Притьмивши цим недавні втіхи дня,
Зганяли смуту спогади про тебе.
Й не стерли різнобарв’я дум і мрій
Ні мряка, ні холодні сльози неба,
Тому що в серці образ сяяв твій.
[i]23.ІХ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2022
автор: Прозектор