Знову війна
Здавалося кінець, війни не буде більше,
Здавалося, що далі тільки мир.
Усі зробили висновки, між іншим,
І не повстане над народами кумир.
Історія, на жаль, нічому не навчила,
Людина по природі є хижак.
Війна остання, мільйони душ згубила,
Але на людство це не вплинуло ніяк.
Є ті правителі, які на себе приміряють,
Спасителя личину від всіляких бід.
Які у пам’яті залишитись бажають,
Та зоставляють за собою лиш кривавий слід.
Плекаючи неправду і страшну облуду,
За допомогою лукавих посіпак.
Пошивши в дурні більшість свого люду,
Незгодних відправляють в автозак.
Та, тільки, ідоли, кумири, істукани,
Не самостійні, в тому уся суть.
Без злої сили – то прості боввани,
Не здатні, навіть, пальцем ворухнуть.
І ось, черговий вождь безумний,
Який продав тій силі свою душу.
Веде у бій народ свій нерозумний,
Під гаслом – Ти за мене вмерти мусиш!
А на цей злочин їх благословляє,
Той, хто за мир молитись обіцявся!
Виходить, правда, І Бог розум відбирає,
У тих, кого він відцурався!
А раптом, сивочолий ієрарх,
Заплющив свої очі лиш від страху?
Що той тиран і, начеб то, монарх,
У нього відбере всі почесті й відзнаки?
Його хазяїн, такий грізний і страшний,
Бо вміє лиш дурити і брехати.
Можливо, його неправда лжепророча,
До Суду Божого передостанній крок?
Перед Спасителем був Іоан Предтеча,
Невже, Вдадімір – то диявола пророк?..
Вмирають воїни, ось сотня, друга, третя,
За ними нові вже готуються до бою.
На землю падають, як пожовтіле листя,
Хто сіє вітер – пожинає бурю.
Вона змете тих злих тиранів і бовванів,
І світ в черговий раз очиститься від них.
Та смерть жорстока й невблаганна,
Позабирає, як чужих, так і своїх.
А, потім, юнаки з старечими очима,
Повернуться, нарешті, по домівках.
Пом’януть мертвих і обіймуться з живими,
Й одним питанням будуть мучитись до віку –
Чому не можем жити в злагоді й любові?
Чому від незмиру до незмиру живем?
Невже потрібно проливати ріки крові,
А потім каятись й миритись навзаєм.
Бо мир завжди приходить по війні,
Звитяжцям – радість, переможеним – образа.
Потім – прощення, так буває на Землі,
Хоча це буде згодом, не відразу.
Пройдуть часи, на скроні сніг поляже,
І знову зло свої розправить крила.
Але, я вірю, правда завжди переможе,
Тому, що в ній і є найвища сила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2022
автор: Костянтин Вишневський