Щодня подорожуючи світами,
світанок починає свій танок.
Ранковий туманець поволі тане,
осіннє оголяючи панно.
Ми вдвох свій шлях торуємо у полі:
я – вздовж ріллі, а диск рожевий – над.
Привітно супроводжують тополі
наш велосвітанковий променад.
Хати на нас позиркують, цікаві,
сивіють попід інеєм степи.
Усе, що ми із ровером шукали,
під нами і довкола – все ще спить.
Минувщина в жильцях місцевих сонних,
забута, все ще солодко дріма.
Куняють ген кургани на осонні
й хрипке відлуння гардівських гармат.
Краї моєї юності й дитинства,
не хочеться вас наспіх проминать,
бо, схоже, я – з одного з вами тіста.
Шкода, що нетривкий наш променад!
© Сашко Обрій.
09.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2022
автор: Олександр Обрій