Котилося яблучко
Та по тарілочці.
Тарілочка та на блюдечці.
Блюдечко теє безкрає,
Голубі ховає далі,
Душі грішні очищає!
Небо наше укриває.
Голубі у неба очі,
Закриваються щоночі,
В день же сльози кришталеві
Ощищають душі з неба.
-Ти, чому душа сховалась?
Певно злих людей злякалась.
Чиста, чиста, білосніжна,
Мов сніжинка така ніжна.
Ти не бійся, не робщи,
Крильця в серці відрости
І на небо знов лети.
Свою пару там знайди.
З милим голубом літай,
Сльози ти не проливай.
Душу нам на ключ закрили,
В голуб'ятні поселили.
Тіла душі полонили,
Сонце нижче опустили.
Розіп'яли та сховали,
Темні дні нажаль настали.
Тучки небо все скували,
Не сіяють нам стожари.
Душі наші мов в тюрмі,
Затаїлись в тишині.
Світить їм лише свіча,
Світло є, тепла нема.
Непроглядна всюди тьма,
Полонила нас тюрма.
Світло знань нас наповняє,
Та в душі тепла немає.
Неба їм не вистачає,
Воно душі всі єднає.
Простір душ - то дух Святий,
Не доступний, не живий.
Він для нас усіх один,
Тіла грішнії вкриває
Та гріхи нам відпускає,
Ноги наші омиває,
До небес нас піднімає,
Там наш подих зупиняє.
Хвильки в небі пропливають,
Душі наші колихають.
Ця чарівна колискова
Свіжа, тепла і волога.
Так, воістину жива.
Під ногами в нас калюжа -
В небі РАЙ дуга ж була.
В ній ховається душа?
Волі просить чи мовчить?
Знову дощик моросить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: oreol