Невинним дітям!

Син  господній!  Матір  божа!
Та  погляньте  ж  ви  у  низ,
Як  мою  степну  красуню,
Довели  до  гірких  сліз.

Як  лупцює  хижий  ворог
По  ногам  і  по  спині,
Дихать  нічим,  дикий  порох
Зацвітає  вдалені.

Люди  сплять  в  сирих  підвалах
Та  у  сховищах  тісних,
Знову  вибух,  знову  спалах,
Знову  серце  бубонить.

Ми  без  світла  повечеряв
Без  води  лягли  брудні
Гух!  Спокійно,  то  лиш  двері,
Гупнули  у  нас  вхідні.

Боже  правий,  що  ж  робити?
Як  ту  нечисть  зупинить?
Щоб  малі  невинні  діти
Не  старіли  в  одну  мить.  

Гух!  Земля  вся  застогнала
Що  то,  батьку,  що  було?
То  на  кухні  щось  упало
Спіть  маленькі,  то  вікно.

В  мене  син,  йому  шість  років
А  як  ніби  двадцять  шість,
Він  питає:  -  Батьку  й  доки?
Битиме  її  фашист.

А  в  мені  застрягло  слово,
Скоро,  скоро  вір  мені  
Та  у  Бога  все  готово!
Скоро,  може  навесні.

Я  лише  тихенько  плачу,
Не  за  себе,  а  за  них,
Тільки  руку  жму  дитячу
У  руках  своїх  слабих.

Дітки!  Милі  янголята!
Не  лякайтесь,  не  тремтіть,
То  лиш  грім  (війна  проклята)
Спіть  рідненькі,  спіть  вже  спіть.

Бог  вночі  із  неба  гляне,
Брови  хмурячи  свої,
 -  Що  ж  ви  люди  християни?
Діти,  діточки  мої.

Я  все  бачу,  я  все  знаю,
Чую  вас  у  вишині,
Тим  чортам  схотілось  раю?
Скоро,  вірте  ви  мені.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966680
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: Лютий Євген