НапилАся ти, Московіє, української крові. Годі.
В холод, тьму загорнула нас в час, коли сніг упав на поля.
Ти не Бог (чуєш?), щоб вирішувати долі народів,
І життя в цілому на нашій голубій планеті Земля.
Закидала нашу землю ракетами і надриваєш зі сміху пупця?
Думаєш, впокоримось, будемо, зігнувшись, зашнуровувати тобі взуття?
Так не буде, як собі планує твій бункерний цар, українського народу душогубця.
Ми під божою охороною, у нас в руках правди, гідності й перемоги стяг.
Так, ми зараз терпимо багато, але в такий спосіб очищуємо свою націю.
Ми стаємо кращі, дружніші, у нас сміливість, як навесні трава, росте.
Ти думала, ми зненавидимо свою Батьківщину, радо приймемо твою окупацію?
Але все вийшло навпаки, ми стали любити свій край ще більше - понад усе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)