2 7 3 ⠀⠀Далеко
⠀
Непоказна поетка Аля Ха,
Зі мною якось в барі кавувала,
Спитав - ну, справді, думка не спадала? -
Що дійсність наша - не така й лиха.
Складніш був час - хлебнули всі сповна́,
А Аля Ха відповіла
- Війна.
⠀
- Ну так, війна, та ми з тобою ж тут,
Де теж була війна й бої закляті,
Твої клопи веселенькі ростуть,
Мої клопи - жахливо бородаті.
Один шле фотки жінки
- Глянь, - вона.
Та Аля Ха відповіла
- Війна.
⠀
- Війна, війна. Торочиш без кінця,
Ну так, війна, та ми ж не винуваті,
Сидим удвох: красиві два лиця,
Ледь-ледь старі та трохи товстуваті,
Нудною стала ти, немов сухар.
Війна, війна. - Токуєш, як глухар.
⠀
Війна, війна. А ти ж сама яка?
Не будь ханжею, в тебе більш пів року:
Не те, щоб - зітхи та печаль людська,
Своє життя, харчі та все - нівроку.
Ти тут не на передовій, цілком,
І Аля враз відповіла кивком.
⠀
Сказала раптом - Начебто слова,
В ній довго же́вріли, а потім стухли.
- Ти прав, мій друже, я ось не права,
Я тут - не там. Я зранку знов на кухні
Та ріжу хліб. І що ж за маячня, -
Тут - хліб, а десь - від дому порожня.
⠀
Сварю доньку. - Хтось донь шука щодня,
Збираюсь у відпустку, дні мигочуть,
Що взяти? - Іграшкове звіреня,
Шкарпетки, пелюшки, - що дітки схочуть.
На пару днів валіза - до пуття,
А в когось лиш рюкзак - на все життя.
⠀
Не в когось! - Ось вони стоять навкруг,
Поглянь на рідних: Жеку, Ваню, Діну,
З ким ладно жив не розплітавши рук,
Грав у контакт і наминав ожину.
Ув укритях сидять дітки́ й мами́.
Світ вчора стух. Сьогодні ждуть з семи.
⠀
Я ріжу хліб. А там іде війна.
Я сплю в теплі. А там іде війна.
Я тут пишу. А там іде війна.
Я дихаю. А там іде війна.
⠀
Пора небажана іде страшна, -
Таке життя собі я не хотіла,
Я стала глухарем - війна, війна...
Токую справді бе́зтямки й без діла,
Ти прав, мій друже, знай піду я з тим,
Щоб в пеклі не тримати у своїм.
⠀
Життєвий залік не здала й зітха,
Що перездасть його, те - безумовне,
Промовила поетка Аля Ха,
Не пломінка, одначе й невгамовна.
Не до ладу постійно щось несла,
Своє втаїла пекло і пішла.
⠀
Я ж - тут, з війною йде хай - все-одно,
Візьму глінтвейн, ізюму та кориці.
Ковтнув, а благородне те вино,
На смак - мов кров, не міг не подавитись.
Я виплюнув ту суміш із отрут,
Вона ж пішла,
А пекло - палить тут.
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ.
273: далеко
С неяркой поэтессой Алей Ха.
Мы как-то в баре вечером сидели.
И я сказал:
- Послушай, в самом деле,
Ведь наша жизнь не так уж и плоха.
Бывали и похуже времена.
А Аля Ха. ответила
- Война.
- Ну да, война. Но мы с тобою тут,
И здесь война была давно когда-то.
Твои клопы весёлые растут.
Мои клопы ужасно бородаты,
Один мне фото шлёт:
- Смотри, жена.
Но Аля Ха. ответила
- Война.
- Война, война. Заладила своё.
Ну да, война, но мы не виноваты.
Сидим с тобой красивые вдвоём,
Чуть-чуть стары, немного толстоваты,
Ну что ты стала скучной, как сухарь.
Война, война. Токуешь, как глухарь
Война, война. Сама-то хороша,
Не будь ханжой. Ты больше, чем полгода
Не то чтобы страдаешь не дыша.
Живёшь, жуешь, глядишь, как там погода,
Ты в целом здесь, не на передовой
И Аля покачала головой.
И вдруг сказала, будто бы слова
В ней долго тлели, а потом потухли.
- Ты прав мой друг. А я вот не права.
Я здесь, не там. Стою с утра на кухне
И режу хлеб. И думаю, ну бред.
Я режу хлеб.
А где-то дома нет.
Ору на дочь. А где-то дочерей
По чатам ищут.
Собираюсь в отпуск.
Что нужно взять? Игрушечных зверей,
Носки, пелёнки. Что захочет отпрыск.
На пару дней - огромный чемодан.
А у кого-то столько - навсегда.
Не у кого-то! Вот они, вокруг.
Твои родные, Женька, Алик, Вика
Все те, с кем жил, не расплетая рук,
Играл в контакт и лопал ежевику,
Они сидят в укрытиях с детьми.
Вчера полдня. Сегодня свет с семи.
Я режу хлеб. А там идёт война.
Я сплю в тепле. А там идёт война.
Я здесь пишу. А там идёт война.
Я здесь дышу. А там идёт война.
Я не хотела в эти времена,
Я не хотела жизнь свою такую.
Я стала глухарём - война, война
Действительно, бессмысленно токую.
Ты прав, мой друг. Пожалуй, я пойду,
Чтоб не держать тебя в своём аду.
Я не сдала зачёт, где жизнь легка.
Я пересдам потом. Поставь неявку.
Сказала поэтесса Аля Ха.
Неяркая. Всегда была неяркой
И вечно говорила невпопад.
Она ушла и унесла свой ад.
А я остался - пусть идёт с войной,
Возьму глинтвейн с изюмом и корицей.
Глотнул, а благородное вино
На вкус, как кровь - не смог не подавиться.
Я выплюнул отравленную взвесь.
Она ушла.
А ад остался здесь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2022
автор: Юрій Шибинський