[i] Голодомор. Застати 33-й не довелось,
та був ще 47-й… Тому й пишу, хоч і не
вперше. Тому що болить...[/i]
[i][b][color="#045c59"][color="#067049"]
44-й.. Йшли солдати
повз тин батьківського двора…
Й просили їсти – треба ж дати
знесиленим… І дітвора
навколо бігала й носила –
хто хліба шмат, хто – пиріжок,
було устояти несила:
то ж “визволителів” був крок…
… Весну дев’яту проводжали,
як я пізнав голодомор…
Й було не те, щоб хліба мало –
все вигребли з комун-комор.
Така настала голодуха –
ні сіять нічим, ні орать:
лиш голова й на ній два вуха –
така була совіцька рать…
…А як прийшла пора у школу
йти розуму набратись,
вмить
багато хто не йшов, відколи
їди не стало, щоб хоч
жить.
Й крізь сльози мама: “кусь, синочку, –
oдин раз хліба, тричі – суп,
й одінь наразі ту
сорочку,
що я повісила на сук,
щоб від покраски просихала
корою вільхи… А нести
книжки в торбині будеш,
що зметала
я з конопляної трестѝ…
Прийдеш зі школи –
там в повітці
ждуть споришеві
пиріжки…
Вмочи в олійку, щоб усі ці
із’їв доконче…
І мізки
У змозі будуть, щоб уроки
за сонця всі на "п'ять" повчив,
та ще горо̀д наш
("лан широкий")
щоб до темна
заволочив”.
…Отак й жили!
Й того не знали,
що вчинить
низку холоднеч
дітоубивча їх картеч...
"Асвабадітєль" за навали...
І спонукатиме
до втеч!..
За злі діяння все ж розплата
настигне неодмінно ката…
Розквітне сад –
і хризантем
цвіт сповнить
звільнені
пенати.
Бо час гряде, де –
наше свято!
Й не буде вже
воєнних тем…
[/color]
[/color][/b]
27.11.2022,
Kln > BRD
___________
На авторовій світлині: "а ми були
малі і голі" (з братом, що ліворуч; 1941 р.).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2022
автор: Олекса Удайко