Мені здається, що нас нема, –
і розумію, що час тікати.
Та світ навколо – моя тюрма,
а тіла ще не дотліли шати…
Я відчуваю – комусь болить,
я чую нервами – хтось страждає!
Та як піднятися у блакить,
коли ні вас, ні мене немає?
Коли усі ми – Господні сни?
(Я сподіваюся, що Господні.)
Добро всміхнеться нам з вишини –
і всіх врятує. Та не сьогодні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2022
автор: Світлана Себастіані