Був струнким Анатолій і гарним на вроду.
Будував магазинчики – стали у ряд.
Тихим був, наче поле вночі у погоду,
Лився в дні непомітно, як ріки в моря.
Шанував усіх - друзів, сусідів, родину.
Не скупився на усмішку, потиск руки.
Доню дуже (єдину!) любив і дружину.
Ну, і Моршин, звичайно, у різні роки.
Бути в тренді хотів – щось нове будувати,
Щось таке, щоби радість вносило у день.
Та повістку вручили – пішов воювати,
Захищати свій край, бо це діло – святе.
Бог забрав його в небо в кінці листопада
З того місця, де ворог вогні роздавав.
Тіло Толика з шаною стріла громада –
Найдорожче ж – життя, він за край свій віддав.
Сіє смерть ворог, горе, як фермер квасолю.
Час прийде, відповість за усе і усіх!
Україна здобуде і славу, і волю.
Й пам’ятатиме завжди героїв своїх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)