День догоряє. Спохмурніла осінь.
Опалим листям пахне звідусіль.
Краєчок сонця проглядає досі
але замало вже його зусиль.
Воно летить за обрій, мов підранок,
останній раз торкаючись облич.
Чи завтра зустрічатимуть світанок,
якщо довкола досі темна ніч?
День догоряє. Швидко сутеніє.
Ще мить і зорі знов осяють шлях.
І я піду. За зіркою надії.
Не буду навіть порпатись в речах.
Залишу все: і меч, і обладунки...
Дорожній чорний плащ залишу теж.
Таким, як є, відправлюсь за лаштунки.
Без остраху. Туди, за межі меж.
Веселкою злечу над небокраєм,
прискорюючи рух нових подій.
День догоряє. Вічність догоряє...
Щоб завтра розпочався день новий.
Він з'явиться. Його чекають справи,
голодний рій не втілених думок...
Він з'явиться у полум'ї заграви
провісником майбутніх перемог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2022
автор: Сергій Вітер