Когнітивні здібності

-  Тоню!

Ніякої  відповіді.

-  Тоню!

Ніякої  відповіді.

-  Добре,  тоді  я  сам  пішов,  може,  до  крамниці  зайду,  де  тебе  печивом  пригощають...  -  причиняю  двері,  роблю  кілька  кроків  і  повертаюся  -  зазвичай  вона  вже  тупцяє  на  порозі  та  волає  на  всю  хату:  "Ой,  людоньки,  ой,  що  ж  це  робиться,  ой,  не  взяли  мене  гуляти,  а  я  ж  так  благала-вмовляла..."

Зазираю  в  коридор  -  нема.  Не  хоче  Тоня  гуляти  -  вогко,  брудно,  холодно  на  вулиці,  згори  на  вуха  капає,  знизу  сіль  лапи  пече.  Мовчки  лежить  у  родинному  укритті  та  мої  запрошення  та  обіцянки  собачих  благ  ігнорує.

-  Ходімо,  там  вже  Молі,  Голді,  Ені,  Рокі,  Харві  та  Лея  на  тебе  чекають.
Ніякої  відповіді.

-  А  ходімо  до  Юри!  -  це  наш  із  Тонею  сусід,  якого  вона  обожнює.
Ніякої  відповіді.  Йти  нікуди  не  хоче,  а  обіцянкам  моїм  віри  не  йме:  хіба  ж  уперше  її  з  теплого  кубла  на  холод  отак  виманюють?

Ну,  постривай,  постривай...  Дістав  телефон,  відкрив  налаштування  та  обрав  вже  активний  тон  вхідного  дзвінка  -  себто  той,  до  якого  Тоня  звикла.  Після  другої  трелі  "зняв  слухавку":

-  (суворо)  Слухаю...  (неймовірно  радісно)  О,  вітаю,  Юро,  так...  так...  (стурбовано)  звісно,  зайду,  хвилинку,  Юро...  -  а  Тоня  вже  й  пострибала  сходинками  до  Юриних  дверей.  Підхопив  її  та  поніс  гуляти,  подумки  подякувавши  когнітивним  здібностям  -  здебільшого,  звісно,  Тоніним,  і  зовсім  трішки  -  своїм.

XI.2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2022
автор: Максим Тарасівський