Просто ще одна спроба не впасти
в Маріанську западину стресу.
Білі квіти до шкіри та пластир,
щоб загоїти тріщини-пастки.
Ця земля обіймає і хрестить
тільки тих, хто лягає під насип.
Спи не спи — ти є витоком течій.
Ляскіт — щоки пашіють під сонцем,
що коралями душить цей вечір.
І слова стали вмить недоречні.
Віри дайте хоча б кілька порцій,
щоб до столу подати малечі.
Поле Марса засіяне криком,
що в блідому мовчанні не вродить.
Осінь тане, та ми ще не зникли,
щоб з уламків — маленьких, великих —
будувати, мов бджоли, свободу
на осколках фальшивих реліквій.
Медом хочеться думку змастити:
от штовхай не штовхай — нам не впасти.
Геноцид, правдоцид, цикли, титри.
У імперії — голови гідри.
Підвіконня і свічка. Хліб з маслом.
Не забути ціну, йти у наступ.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2022
автор: Олена Галунець