Кров не водиця
проливати не годиться.
( народна мудрість)
Срібляться ген левади, дерева у сніжку
Й засмучена калинонька в червонім кожушку.
Під ватою пухнастою рубінами горить
В оправі диво срібній, що душу так ятрить...
Зима сніжком притрушує ті вирви на землі,
На Півдні і на Сході, де кляті москалі
Красу цю білосніжну бруднили, як могли,
У пурпурові, чорні й у сірі кольори.
Червоні краплі-цяточки куди не глянь яснять -
Це кров, а не водиця... Землі їх не прийнять!
Та зимонька старається, змиває кров сніжком,
Ретельно обтирається біленьким рушником.
Не буде більше крові! Природа змиє все,
А прагнення до волі, - ординців всіх знесе!
Настане мир й повернуться строкаті снігурі,
Клюватимуть ті кетяги калиноньки в дворі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2022
автор: Галина Лябук