Притрусило сніжком все довкілля,
В непорочній красі світо-рай.
Зачепилась сніжинка за гілля,
Неповторність не руш - споглядай.
Зупинися на мить без потреби,
Вслухайсь в тишу, у чашу буття.
Обізвалась синичка від греблі,
Там, де верби, й ледь чутно виття.
Завиває простуджено вітер,
Розгулявся побіля дерев.
Розгубив свою сутність між літер,
Що не слово - натягнутий нерв.
Не складається ребус життєвий,
Якщо йти легковажно вперед.
Противага - лиш кинутий жереб,
Та і тим не торгуй без потреб.
Виклик долі сприймай однозначно -
Найцінніше всього є життя.
У путі поведися обачно,
Помолись, бо ж нема вороття.
Не буває назад вже дороги,
Тільки спомин у думці про те.
Б’ється пам’ять у вчинків пороги,
Та лягає з душі на лице.
Помолися укотре на віру,
Щоб Господь бачив щирість твою.
Хай би що, та, по правді, допіру,
Довір Господу долю свою.
08.12.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2022
автор: Валентина Ланевич