Серпанком ніжним…

Серпанком  ніжним…

Серпанком  ніжним  променіє  небо,
Ранковий  ліс  прибрав  багряні  кольори.
Блищить  росою  павутиння  на  деревах,
А  ми  з  тобою  вирушаєм  по  гриби.

Крізь  листя  пробивається  осіннє  сонце,
Хазяйновитий  їжачок  торує  хмиз.
Блищить  в  яру  малесеньке  джерельце,
І  ти  від  щастя  не  ховаєш  своїх  сліз.

Стежинка,  ледь  помітна  між  кущами,
Веде  поволі  через  поламані  гілки.
Туди,  де  на  галявинах,  зволожених  дощами,
Отаборилися  малі  боровики.

То  там,  то  там  з  травички  визирають,
Неначе  кажуть:  -  Тут  мене  шукай!
Міцними  ніжками  голівки  підпирають,
Сьогодні  буде  славний  урожай!

Беру  я  їх,  разом  із  хвої  голочками,
Передаю  до  твоїх  ніжних  рук.
А  ти  до  кошика  складаєш  їх  рядками,
Нам  затишно  удвох  в  осінньому  бору.

У  лісі  тихо-тихо,  чути  стукіт  серця,
І  як  курличуть  в  небі  журавлі.
Ти.  Я.  Удвох.  Маленький  всесвіт.
Від  щастя  я  зажмурився  на  мить.

Розплющив  очі  –  на  календарі  30  квітня,
Лежу  у  ліжку,  температура  40,  поспіль  три  доби.
Це  ж  треба  було  так  ковідом  захворіти!
Але  ж,  де  взялися  у  кошику  гриби!?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2022
автор: Костянтин Вишневський