Доле моя, доленько,
Ти не милостива!
Обрізала, обпатрала
Малі мої крила..
Мене до прірви темної
Глибоко зарила.
І не проси даремної,
Мене б не пустила.
Місяць перлинами
На стежку влягається,
З росою краплинами
До ранку змагається.
А я серед поля
Без крил, одинокий.
Така моя доля
У прірві глибокій.
Маючи крила,
Хотів я літати!
Та що мені з того?
Що там я міг мати?
Літав би, літав би...
Вершин досягав.
Багато я мав би,
Якби забажав...
Усе було можливо,
Усього вдосталь мав.
Ти відібрала крила,
Бо високо літав.
За небеса тримався,
Неначе за янтар.
Тоді не спам'ятався,
Що стану на вівтар.
Що доля обламає
Усі мої світи.
Усі шляхи здолає,
Щоб нікуди іти.
Тепер я серед поля
Без волі, і без крил.
Тепер моя безодня -
То мій єдиний тил.
Не можна підлітати
Високо до небес,
Бо там нам не зазнати
Усіх земних чудес.
Усе прекрасне - близько.
Усе, що треба - тут.
Вклонюся долі низько,
Подякую за труд...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2022
автор: Христина Браун