Заздрість в мені ( чужде, чуже відчуття),
Хто вміє у гортані зберігати самотності скрежет,
Хто не відчуває мовою віршовану зав'язь
І не ловить від алітерацій шизоїдний тріп.
Я заздрю тим, кому чужа кохання м'ясорубка,
Лемніскати чиїх душ пам'ятають цифри, а не імена,
І хто вихід знайде завжди за серцевими зарубками(не своїми, безумовно), Торкнувшись кривавого дна.
Я заздрю тим, хто кидає по зірках камінням,
Без побоювання, що може початися земний каменепад,
Хто вважає добром — встеляти тротуари кістками
(дурнів навіть диявол і Бог обійти норовлять),
Пустоокі дні перетворюючи на шедеврів потворність,
Ці люди подібні до інклюзів у полоні бурштину.
Холодні та бездушні, зі звичкою ламати та боротися...
Я заздрю їм. Тільки думаю: може, даремно?
Оригінал тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967133
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968310
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2022
автор: oreol