Так сонце палюче нахабно торкається пліч
Та жарить промінням,
І нам не важливо, що спека, не в тому тут річ,
Бо всохло вже зілля.
Та мутною стала у небі колишня блакить,
Сховалися хмари,
Буває, що зрідка маленька пташина летить,
Одненька – без пари.
І репають тріщини в змореній сонцем ріллі –
Потрібна водиця.
Лиш зможе земелька в нічний час, у темній пітьмі,
Росиці напиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968490
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2022
автор: Ольга Калина