Раз за разом - удар за ударом
і ракети, й шахеди чимдуж
прилітають. Отруйним нектаром
всіх напоюють. Кров із калюж,
безневинних людей, часом сонних,
виливається й світом тече...
Від процесій усіх похоронних
серце в грудях згорає, пече.
Скажи, чого чекаєш, Європо?
З тебе дуже уважний глядач.
Мало, мало із крові потопу?
Ми живі ще! Живі! Ти пробач,
що так довго тримаємось сміло,
що не знищить ніяк нас палач,
що й до тебе добрався б уміло.
Та не плач ти, Європо, не плач!
Ми здолаємо це, ми прорвемось!
Доживемо не лиш до весни.
Ми не зникнемо і не минемось!
А ти мовчки дивись! Й поясни
це мовчання своїм же нащадкам...
Ти боїшся? В нас страху нема...
Ми твоїм не підвладні порядкам.
Та й не вічною ж буде зима...
Раз за разом, удар за ударом
із землею рівняють міста,
що залиті отруйним нектаром...
Ми - живі! Не з новового листа
починати ми будемо знову -
ми продовжимо тут - де ми є!
Візьмем мову свою за основу -
Ми живі поки мова жиє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2022
автор: Ксенія Фуштор