Іде по Україні Миколай...
Повільно йде, він не спішить нікуди.
"Втомилась ти... Спи-спи, відпочивай.
І ви поспіль, о волелюбні люди.
Багато ще попереду ночей,
які потрібно буде пережити
своїх не закриваючи очей.
Ти спи, мені ще треба побродити.
Мене чекають діти. Їх листи
(таких я не читав іще ніколи) -
це справжні обереги, це щити, -
І покотились сльози у Миколи. -
Маленькі діти, як старі мужі...
у іграшках не відають потреби.
У кожному конверті "ПОМОЖИ.
Я тільки миру попрошу у ТЕБЕ."
Нема вже східних й західних нема,
все менше чується нерідна мова,
Молитва лине з кожного вікна
"...мій татко зараз на війні - не дома..."
Ну, я пішов. Ти спи." І побродив,
пішов туди де у землі окопи,
де лютий бій, пекельні холоди,
де мужніх янголів ступають стопи.
"Я знаю всіх їх! Милі дітлахи...
Вони щороку так мене чекали,
тепер летять у вирій, як птахи.
Вони ж іще життя не дочитали"
Сидить в окопі сивий Миколай,
чийогось обіймає мовчки тата
"Святий, до мого сина завітай,
він ще маленький, він чекає свята.
Щороку обіймай його в цей день,
як я голуб, благословляй на щастя -
нехай здоров'я п'є він з твоїх жмень.
Нехай же в нього все в житті удасться..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2022
автор: Ксенія Фуштор