Минають літа в молодому дурмані
Проникливі очі, кохання слова
Беруть у полон почуттів океани
Тоді лиш життя не прожите дарма.
Коли соловей у саду заспіва,
Коли задзвенить у долині струмочок
Життя не прожито насправді дарма,
Ще старість одягне юний віночок.
Ще квітка остання розквітла в гаю,
Ще роси омиють останній світанок.
Любив я життя, і досі люблю,
Молитва уже оповила мій ранок...
Свіча догора, одягається вечір
У саван багряний, як серце моє
Посунувся місяць тихенько на плечі
І слуха останнє прохання своє:
Востаннє прошу, у стежину печальну
Мене, милий друже, за руку веди
В останню дорогу, тернисту і дальню
Прямо до Бога мене відведи.
ВіднеслО в океан душі манускрипти,
Написані мого життя сторінки,
Під звуки сумної мелодії скрипки
Засну тихим сном уже на вікИ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2022
автор: Христина Браун