Крізь туман пробивається день,
А крізь відчай – пелюстка надії,
Хоч не віриться в жодний едем,
Та, буває, нагадують змії.
Щось не так, щось не так! Що – не так?
Білий світ збився, думаю, з курсу.
Хоч на совість всім світить маяк,
Та йому все ж бракує ресурсу.
А йому так бракує душі
У тілесному вимірі часу.
Пішки йдуть невгамовні дощі,
Намочивши всім грішникам ряси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2022
автор: Шостацька Людмила